Нагадаю для публіки далекої від лінгвістичних вправлянь, що парламент у перекладі з французької власне є «говорильня». Власне, навіщо усім так хочеться до Верховної говорильні пояснювати не треба. Говорити і мати за це гроші і ресурси – заповітна мрія усіх українців. Єдина проблема, що 90 % бажає мати УСЬО не піднімаючи дупи з дивану, а 10 % - свого часу ризикнуло усім і зараз п’є шампаньйолу.
Хтось колись створив перший кооператив, а хтось - забрав «макаров» у дільничного і створив першу бригаду. Один підібрав без зайвих зусиль контрольний пакет акцій заводу, а інші – бухали, крали по 10 деталей і прокидалися в холодному поту з переляку.
Історія повторюється. Що за жлобство - відмовлятися від прибутку і покращення власного добробуту? Чому це має бути сублімовано в пошуки споконвічного свого шляху? Шляху через що? Чому усі народи харчуюються через рот, і тільки ми з братами московитами через дупу? Чому у 20-ті роки ми замість того, аби постріляти сусідів-воріженьків, постріляли один одного під різними прапорами? Чому в 30-ті роки замість спалити сільраду, вирізати партактив і втекти за Збруч – ми жерли лободу і тихо помирали? Чому Писання застерігає від закопування золотого таланту, а прямо рекомендує його примножити. Філософи-естети закинуть мені, що мались на увазі цінності духовні. Але я їм відповім – Новий заповіт на диво практична річ. Він передбачає в першу чергу щоденні речі. А поза тим не забуває і про Вічне. Господь не даремно розвів господнє і кесареве. Бог створив цей світ, щоби розважитися, а не тільки щоб бути його системним адміністратором.
Ми проклинаємо чинних депутатів синедріонів різних рівнів і перебираємо брудну білизну кандидатів не тому, що ми раціональні. А тому що ми кайфуємо від цього. Ми сублімуємо власну неуспішність і лінь в прокльони. В національного тотема – ЖАБУ. Яка душить і позбавляє розуму. Замість робити те, що подобається – ви, друзі мої, йдете на завод, за службовий стіл і розбудовуєте стабільність режиму. Але стабілізувати можна успіх, а не продукти розпаду.
І знову, як і колись у Синайській пустелі, за відсутності пророка народ вимагає Золотого Тільця. Та в епоху цифрового феодалізму і похиленої, але збудованої європейської Вавилонської вежі, Тільця не треба творити. Він тут - на горизонті наших телевізійних екранів, і в зелених цифрах банківських пін-кодів. Всі ми верхи на ньому стрімко мчимо до храму Мамони. Тільки хтось мовчки і з потаємною надією десь по дорозі зіскочити, а хтось – обличчям назад і з проповідями про чесність і порядність.
Найбільше вражає, коли про мораль говорять проститутки, що торгують не тілом, а мозком. Як у відомій притчі про митаря та фарисея. Дуже легко плювати в продажного виборця сидячи у теплій квартирі або за кермом комфортного авто. Ще комфортніше отримувати чесно зароблені в правильного олігарха чи кандидата доляри. Або розпилювати закордонні гранти. І тоді можна говорити про відмінності між пармезаном і камамбером, кепкувати з прихильників шансону та попси і взагалі усіляко демонструвати власну авангардність та просунутість в останніх трендах.
Про що ми говоримо, говорячи про підкуп виборців, про дурний народ, який кожного разу обирає дурну владу? Про яку ганьбу ми говоримо?
Якщо ми такі ліберали – чиє собаче діло, що я роблю зі своїм голосом? Зі своїм здоров’ям? Де держава тоді, коли Я її потребую, а не ВОНА мене? Як правило, презирливо відгукуються про професію повій ті, хто нею частенько користається. Але ж соромитися мають не повії, а ті, хто їх вивів на панель.
Не буду вдаватися в статті і норми. Хай в це граються адвокати й судді. Але де ви, іуди, були, коли проростала корупція? Коли поліцейські структури наївно названі «міліцією» почали перетворюватися на бандформування? Коли приймалися перші замовні судові рішення? Коли друкувалася перша джинса? Коли роздавалися перші ручки, календарики і інша фігня? Тоді це не був підкуп? Чи тоді ми були молоді й гарні, і це називалося першим досвідом? А зараз, коли ми ветерани боїв на Шустер-шоу, – аморальною поведінкою і деградацією суспільства? Хто з вас відмовився від хабаря лікарю, вчителю, інспектору, працівнику БТІ чи обленерго? Чи може ви перестали вітатися з продажними політиками і виходити з приміщення, де вони перебувають? А чи були усі ті моралісти зі ЗМІ та громадських організацій у селах, де 80% населення розважається алкоголем? Де діти бігають босоніж по припорошеному інеєм споришу. Де за сто гривень бабуся отримує шанс купити упаковку корвалолу. Де календарю з пикою кандидата раді тому, що іншого шансу дізнатися який сьогодні день, немає.
Бажання загнобити дурнуватого виборця, показати його лохом і тєрпілою, ще й наостанок заклеймити довічною ганьбою продажності – чи не ознака це найбільшого гріха? Гріха, за який Десниця Господня і Світла Зоря ангельського чину - Люцифер був оперативно катапультований до пекла - гріха ГОРДИНІ. Можна робити багато дурниць через незнання, звабу, пристрасть, цікавість і багато чого іншого, але усьому цьому є виправдання. А от пишатися тим, що ти кращий за інших – тупіших і талановитіших, чорніших і біліших, вузькоокіших і вирячкуватих, бідніших і багатших, сильних і слабких – це і є ота сама гординя. Яка розділяє сім'ї, народи і світи.
І якщо ти маєш себе за кращого – то що ти зробив сам? Завоював півсвіту, збудував хату, піднявся на Еверест чи полетів у космос? А може хоча б підібрав з вулиці пса, посадив дерево чи дав дві гривні жебраку? А після цього візьми Карний кодекс, прочитай на ніч і усе стане на свої місця. Бо для вчинку не треба когось повчати чи над кимось вивищуватись. Достатньо діяти.
Рвіть яблука, коли вони дозріли, а не тоді, коли дозволить сторож. Навіть коли яблука золоті, а сторож – Творець Всесвіту.
Комментариев нет:
Отправить комментарий