вторник, 4 февраля 2014 г.

Листи щастя




Для багатьох гуманоїдів, що живуть на цій планеті, для щастя досить мати комфортну печеру, набитий мамонтятиною холодильник і затверджений алгоритм в синусоїді «робота-страждання - вихідні-релакс». Зрештою, якщо поставитися до усього, що нас оточує філософськи, то можливо й не варто розгойдувати життєву гойдалку згори-вниз. Жити собі, існувати, дихати, вживати якусь їжу, зрідка підживлювати рецептори чужими емоціями або алкоголем. 
Можливо… Але як же це нестерпно!
Нестерпно - знаючи, що можливо усе інакше.
Знати, що поруч є щастя. І це щастя має обличчя. Найпрекрасніше у світі.
Це щастя має диво-голос. Щастя, якому я пишу листи, мріючи бодай про два слова відповіді. Відтоді, як ти з’явилася - прийшло розуміння того, що усе життя розполовинилося на «до тебе» і «з тобою». І нехай між нами засніжені поля і кілометри доріг, нехай душа розривається від туги за тобою, а серце закам’яніло у своєму болю.
Щастя – знати, що ТИ є.
Що ти дихаєш, всміхаєшся, зітхаєш, їси щось смачненьке або й навіть просто похапцем перехоплюєш якийсь салатик.
Що ти грієш свої ручки в обіймах чашки чаю.
Що твої оченята слідкують за світом і ставлять йому діагноз.
Знати - що ТИ можеш, знати - що чиниш те, що подобається тобі.
Щастя - це кружляти тебе в обіймах. Говорити тобі такі речі, які, окрім тебе, не знає ніхто.
Мовчати і тонути в безодні твоїх очей. Розчісувати твоє волосся і плести з нього косу.
Дихати гірськими вітрами і цілувати солодкими від вина губами хмари.
Гладити твої подарунки, уявляючи, що це ТИ.
Кусати до сліз на очах подушку, бо тебе немає поруч.
І молити по тому бога, аби ТИ навідалася хоча б уві сні.
Насправді не так. Молитися до тебе…
Молитися - аби ТИ сказала ті слова, які так колись розбили вщент моє серце й душу.
Сказала - і не припиняла їх говорити.
Молитися - аби одного дня життя знову відновилося.
Мені є стільки усього тобі розказати. Мені є стільки усього з тобою помовчати.
Мої пальці прагнуть твоїх. Мої губи жадають спити сік твоїх губ.
Моє єство спопеліло без твоєї присутності.
Я не знаю, чому заперте в скриньці серце - це краще, ніж обійми двох сердець.  Нехай навіть на мить. Нехай зранених і тріпотливих, але живих.
Попри те, що буревії кружляють нашу чергову революцію, попри смерті і тортури, я не хочу знати інших викликів, окрім того, що доля розлучила нас. Бо усе мине, і - як казав класик – інші житимуть люди, інші кохатимуть люди…
Не пам’ятаю чи казав тобі колись – насправді ми НІКОМУ не потрібні в цьому світі, окрім одне одного.
Усі наші рухи, вчинки, думки можуть бути епізодично цікаві кому-небудь. Хтось зауважить думку, комусь перепаде достатку, а ще хтось зігріється нашими емоціями.
Саме тому так дивно було знати, що в тобі мене цікавило УСЕ.
Від нігтика на ногах до літери в слові.
І саме тому таким щастям було знати, що ти думала так само.
І саме тому я пишу тобі листа. Ще одного серед тих, які вибивали пальці по клавішам, коли біль ставав зовсім нестерпним.
Коли ти вкотре навідувала мене уві сні.
Я готовий і буду писати ці листи, бо ти ЩАСТЯ.
Лиш ТИ – ЩАСТЯ…


Комментариев нет:

Отправить комментарий