Речі мають називатися своїми іменами – закон законом, війна війною, вбивство вбивством. Інакше або вони змінюють свою функцію, або мова - свою семантику.
В цілому, з історичної точки зору, в цьому немає нічого страшного. Вода й досі називається водою, але пити її стає дедалі ризикованіше. А от миша з маленького гризуна трансформувалася в елемент контакту людини з віртуальністю. Не здивуюся, коли за кілька років гризуна перейменують, щоб не морочити дітям голови. Проте якщо двадцяте століття було століттям семантичного камуфляжу і сенсово-контекстного шпигунства, то двадцять перше - епохою ментальної вірусології та кіберфеодалізму.
Як не парадоксально, але західна цивілізація і Україна йдуть до одного результату семимильними кроками, щоправда з використанням різної методології. Європейські намагання вичленити найменшу складову матерії призводить до втрати реальної форми, а спроби детермінувати усі напівтони і кольори дали наслідком сіро-буро-малинову палітру без можливості якої-небудь хроматографії. Дослідники не зрозуміли те, що вони нічого не зрозуміли, а коли обриси кінцевого експериментального продукту все ж стали окреслюватися, було пізно. В результаті серії експериментів було втрачені першопочаткові елементалі та реактиви творення Європи.
Україна, екзистуючи як СРСР 2.0 (урізана версія мінус 14 компонентів та пропатчена від намагань реанімувати марксистську операційну систему), пішла шляхом вдосконалення радянської дводумності та новояза.
Це означає, що ми, як правило, не маємо на увазі те, про що говоримо.
«Кохання» в кращому випадку означає «секс», «турбота про ближнього» - «отримати грошей».
Говоримо «захист дисертації» маємо на увазі «дати хабаря ВАК», «боротися з корупцією» - «зачищати опозицію» і так далі.
Перелік можна продовжувати.
Підміна понять - ключова теза нинішньої епохи. В переважній більшості вся термінологія і номенклатура носить суто символічний характер. Спочатку усі духовні потреби було матеріалізовано, потім пораховано й оцінено, а далі виведено до віртуального світу, де оперують біржовими індексами та коефіцієнтами прибутковості. Та хай би й так, але головна проблема, що повторна символізація понять призвела до розриву зв’язку між змістом і формою. Копія з дублікату копії стала схожа на все що завгодно, але не на оригінал.
Робота стала церемоніалом, її ефективність вимірюється не кінцевим продуктом, а задоволенням розпорядника церемоніалу. Натомість відпочинок став чисткою реєстрів невдало інстальованих вчинкоформ. Ми давно не відзначаємо свята так, як нам хочеться, дні народження стали суцільними виставляннями і самопрезентаціями.
Окрема історія - це правосуддя. Статті і кодекси давно стали мантрами, а не інструкціями до дії. Їх використання обумовлене таким собі культом карго, а не практичними потребами. Найбільш прозорливі вже знають, що за правосуддям звертатись треба до смотрящєго по області або по Україні. Дивно, що ім’я Феміда ще не стало найпопулярнішим на інтернет-ресурсах для повій.
Більшість з нас купляє речі не для того, щоб ними користуватися, а щоб відповідати трендам і тенденціям. Край цій тенденції поклала нинішня влада, яка звела всі тренди до мінімального переліку потреб, передбачених кодексом будівника комунізму в його версії 30-х років. Заклики до автаркії, тяжкої праці з лопатою і поїдання капусти безперечно мають право на існування. Але коли б про це говорив Йосип Сталін, що полишив по собі з особистих речей пару хромових чобіт і кітеля, це б не було дивно. Дивно, коли з подібною вербальною діареєю з’являється в ефірі людина в «бріоні», з швейцарським годинником і припаркованим «бентлі».
Цей споживацький дискурс з одного боку розбудив революційні рецептори навіть у давно померлих політичних трупів, з іншого - загострив інструментарій протесту першочергово на вирішення проблем базового рівня (їжа, житло, ліки). Технологія створення в суспільстві керованого хаосу за принципом «людина людині - вовк» стрімко розділила суспільство на кастові прошарки. Всі ресурсні та владні потоки зведено до одного сакрального джерела - гаранта державного устрою і його герцогів на місцях. Наразі моветон говорити про пост-модерн. Він сконав в ідеальній державі соціального благополуччя, пережерши мультикультуралізму і толерантності.
Новий міленіум породив «цифрове середньовіччя» або «кіберфеодалізм». Експерти ще сперечаються з того, як охрестити новонародженого виродка, але він сам не страждає від своєї неідентифікованості. Більше того - це його головна ознака.
Мільйоноликість і всеприсутність.
Вибудова віртуальної Вавилонської вежі на цеглинах аккаунтів соціальних мереж.
Та попри намагання цивілізації дотримуватися формальної логіки, спаплюжені дефініції то там, то тут складаються в калейдоскоп здавалося б давно забутих арехетипових символів.
Сурми ангелів апокаліпсису вчуваються нам в хрущах, що гудуть понад вишнями. І це не спроста. Країна, що перебуває в цивілізаційній комі останні три століття ідеально підходить на роль великодньої писанки, яку піднесе новітня Магдалина цифровому Нерону.
Глобальна реконструкція цінностей в Україні наклалася на тотальне несприйняття й небажання соціуму до самоорганізації. Війна соціальних лейкоцитів і онкоклітин поки що на користь останніх.
Втім органи, що не працюють продовжують виконувати якусь функцію. Якщо немає змоги робити передбачену природою речей - вони роблять побічну. Натомість, щоб вижити соціум пускає енергію і комунікації усілякими манівцями, запасними нейромережами - творить те, що влада називає тіньовою економікою. Насправді термін знову ж таки дуже умовний, бо в тіні перебуває і культура, і правосуддя, і економіка, і мораль, і геть усе.
Коли дупа окупувала мозок, голова змушена була переселитися до нижніх півкуль - на звільнене місце.
Ситуація, що склалася може радувати хіба що етнографів, бо дозволяє зафіксувати ще одну тупикову гілку розвитку соціуму в межичасі. Тому, якщо ми говоримо про якийсь вихід, то рецептів небагато - люстраційна хіміотерапія і контрреволюція назв.
І нема чого революціонувати - час цифрової буржуазної революції ще не настав. Для революції потрібні революціонери, мрія і воля до її втілення. Нічого цього на теренах між Карпатами й Донецьким кряжем наразі не спостерігається. Поки що ми маємо війну фейсбука з таксофоном. Та ще парад статусів в соціальних мережах і масові заворушення в онлайн-іграх.
У даний момент Україна, як завжди між Сціллою та Харибдою - тобто в своєму звичайному стані. Поки ми екзистували поза часом і простором, як на краю чорної дірки - ще можна було вести дискусії про багатовекторність.
Але ігри скінчилися. Точніше їх і не було. Це ми гралися.
А нас в цей час грали.
І іграшка ця всім набридла.
Своєю тяжкістю, тупістю і нефункціональністю. Це московська матрьошка може періодично діставати менший ліберальний дублікат і час від часу ставити його на передній план. Українська лялька-мотанка в контексті глобалізації ані функціонально, ані трендово не є привабливою. І тепер - або вона суб’єктизується або піде в небуття.
До чого це все і яку роль зіграє в цих процесах українське суспільство? Згідно того документу, який формально зветься конституцією - ми джерело влади і суверен цієї держави. Згідно діючого кластерно-понятійного права в перерві між Великим новорічним святкуванням і Великими картопляно-городніми іграми ми можемо сходити помітингувати і пограти в ламання паркану.
Це поки що не заборонено.
В цілому, з історичної точки зору, в цьому немає нічого страшного. Вода й досі називається водою, але пити її стає дедалі ризикованіше. А от миша з маленького гризуна трансформувалася в елемент контакту людини з віртуальністю. Не здивуюся, коли за кілька років гризуна перейменують, щоб не морочити дітям голови. Проте якщо двадцяте століття було століттям семантичного камуфляжу і сенсово-контекстного шпигунства, то двадцять перше - епохою ментальної вірусології та кіберфеодалізму.
Як не парадоксально, але західна цивілізація і Україна йдуть до одного результату семимильними кроками, щоправда з використанням різної методології. Європейські намагання вичленити найменшу складову матерії призводить до втрати реальної форми, а спроби детермінувати усі напівтони і кольори дали наслідком сіро-буро-малинову палітру без можливості якої-небудь хроматографії. Дослідники не зрозуміли те, що вони нічого не зрозуміли, а коли обриси кінцевого експериментального продукту все ж стали окреслюватися, було пізно. В результаті серії експериментів було втрачені першопочаткові елементалі та реактиви творення Європи.
Україна, екзистуючи як СРСР 2.0 (урізана версія мінус 14 компонентів та пропатчена від намагань реанімувати марксистську операційну систему), пішла шляхом вдосконалення радянської дводумності та новояза.
Це означає, що ми, як правило, не маємо на увазі те, про що говоримо.
«Кохання» в кращому випадку означає «секс», «турбота про ближнього» - «отримати грошей».
Говоримо «захист дисертації» маємо на увазі «дати хабаря ВАК», «боротися з корупцією» - «зачищати опозицію» і так далі.
Перелік можна продовжувати.
Підміна понять - ключова теза нинішньої епохи. В переважній більшості вся термінологія і номенклатура носить суто символічний характер. Спочатку усі духовні потреби було матеріалізовано, потім пораховано й оцінено, а далі виведено до віртуального світу, де оперують біржовими індексами та коефіцієнтами прибутковості. Та хай би й так, але головна проблема, що повторна символізація понять призвела до розриву зв’язку між змістом і формою. Копія з дублікату копії стала схожа на все що завгодно, але не на оригінал.
Робота стала церемоніалом, її ефективність вимірюється не кінцевим продуктом, а задоволенням розпорядника церемоніалу. Натомість відпочинок став чисткою реєстрів невдало інстальованих вчинкоформ. Ми давно не відзначаємо свята так, як нам хочеться, дні народження стали суцільними виставляннями і самопрезентаціями.
Окрема історія - це правосуддя. Статті і кодекси давно стали мантрами, а не інструкціями до дії. Їх використання обумовлене таким собі культом карго, а не практичними потребами. Найбільш прозорливі вже знають, що за правосуддям звертатись треба до смотрящєго по області або по Україні. Дивно, що ім’я Феміда ще не стало найпопулярнішим на інтернет-ресурсах для повій.
Більшість з нас купляє речі не для того, щоб ними користуватися, а щоб відповідати трендам і тенденціям. Край цій тенденції поклала нинішня влада, яка звела всі тренди до мінімального переліку потреб, передбачених кодексом будівника комунізму в його версії 30-х років. Заклики до автаркії, тяжкої праці з лопатою і поїдання капусти безперечно мають право на існування. Але коли б про це говорив Йосип Сталін, що полишив по собі з особистих речей пару хромових чобіт і кітеля, це б не було дивно. Дивно, коли з подібною вербальною діареєю з’являється в ефірі людина в «бріоні», з швейцарським годинником і припаркованим «бентлі».
Цей споживацький дискурс з одного боку розбудив революційні рецептори навіть у давно померлих політичних трупів, з іншого - загострив інструментарій протесту першочергово на вирішення проблем базового рівня (їжа, житло, ліки). Технологія створення в суспільстві керованого хаосу за принципом «людина людині - вовк» стрімко розділила суспільство на кастові прошарки. Всі ресурсні та владні потоки зведено до одного сакрального джерела - гаранта державного устрою і його герцогів на місцях. Наразі моветон говорити про пост-модерн. Він сконав в ідеальній державі соціального благополуччя, пережерши мультикультуралізму і толерантності.
Новий міленіум породив «цифрове середньовіччя» або «кіберфеодалізм». Експерти ще сперечаються з того, як охрестити новонародженого виродка, але він сам не страждає від своєї неідентифікованості. Більше того - це його головна ознака.
Мільйоноликість і всеприсутність.
Вибудова віртуальної Вавилонської вежі на цеглинах аккаунтів соціальних мереж.
Та попри намагання цивілізації дотримуватися формальної логіки, спаплюжені дефініції то там, то тут складаються в калейдоскоп здавалося б давно забутих арехетипових символів.
Сурми ангелів апокаліпсису вчуваються нам в хрущах, що гудуть понад вишнями. І це не спроста. Країна, що перебуває в цивілізаційній комі останні три століття ідеально підходить на роль великодньої писанки, яку піднесе новітня Магдалина цифровому Нерону.
Глобальна реконструкція цінностей в Україні наклалася на тотальне несприйняття й небажання соціуму до самоорганізації. Війна соціальних лейкоцитів і онкоклітин поки що на користь останніх.
Втім органи, що не працюють продовжують виконувати якусь функцію. Якщо немає змоги робити передбачену природою речей - вони роблять побічну. Натомість, щоб вижити соціум пускає енергію і комунікації усілякими манівцями, запасними нейромережами - творить те, що влада називає тіньовою економікою. Насправді термін знову ж таки дуже умовний, бо в тіні перебуває і культура, і правосуддя, і економіка, і мораль, і геть усе.
Коли дупа окупувала мозок, голова змушена була переселитися до нижніх півкуль - на звільнене місце.
Ситуація, що склалася може радувати хіба що етнографів, бо дозволяє зафіксувати ще одну тупикову гілку розвитку соціуму в межичасі. Тому, якщо ми говоримо про якийсь вихід, то рецептів небагато - люстраційна хіміотерапія і контрреволюція назв.
І нема чого революціонувати - час цифрової буржуазної революції ще не настав. Для революції потрібні революціонери, мрія і воля до її втілення. Нічого цього на теренах між Карпатами й Донецьким кряжем наразі не спостерігається. Поки що ми маємо війну фейсбука з таксофоном. Та ще парад статусів в соціальних мережах і масові заворушення в онлайн-іграх.
У даний момент Україна, як завжди між Сціллою та Харибдою - тобто в своєму звичайному стані. Поки ми екзистували поза часом і простором, як на краю чорної дірки - ще можна було вести дискусії про багатовекторність.
Але ігри скінчилися. Точніше їх і не було. Це ми гралися.
А нас в цей час грали.
І іграшка ця всім набридла.
Своєю тяжкістю, тупістю і нефункціональністю. Це московська матрьошка може періодично діставати менший ліберальний дублікат і час від часу ставити його на передній план. Українська лялька-мотанка в контексті глобалізації ані функціонально, ані трендово не є привабливою. І тепер - або вона суб’єктизується або піде в небуття.
До чого це все і яку роль зіграє в цих процесах українське суспільство? Згідно того документу, який формально зветься конституцією - ми джерело влади і суверен цієї держави. Згідно діючого кластерно-понятійного права в перерві між Великим новорічним святкуванням і Великими картопляно-городніми іграми ми можемо сходити помітингувати і пограти в ламання паркану.
Це поки що не заборонено.
Комментариев нет:
Отправить комментарий