пятница, 30 декабря 2011 г.

Вимкни Україну

Попередній діагноз геополітичного продукту під назвою «Україна» викликав ряд запитань у віртуальних чомучок. Частина інтернет-планктону не змогла подолати семантичні мінні поля і це добре, бо для нетренованого мозку далі буде ще гірше. Тому наразі рекомендую їм почитати Леніна і Гітлера, а потім через Мао переходити до французьких шістдесятників.

Люди більш практичні питають - і шо? Де алгоритм, де інструкції? Перефразовуючи класика української межичасної літератури Леся Подерв'янського: «Або скажіть нам що робити, або одне із двох». Власне відповідь буде десь ізометрична - читайте класиків. Савінков і Марігела, Че Гевара і субкоманданте Маркос детально описують рецептуру лікування як сільськими, так і міськими методами.

Проте є одне але... Для радикальної хіміотерапії даного режиму буття (ми не говоримо про проміжний елемент політичної конструкції, що зараз мав би виконувати функцію державного мозкоцентру) потрібна воля до дій.

Розуміння того, що отриманий результат не нестиме користі.

Що від дій з побудови щастя найменше щасливими будуть будівельники.

Ви думаєте ті, хто тягав каменюки для пірамід чи цеглу для Кельнського собору фанатіли від своєї роботи? Аж ніяк.

Усвідомлення того, що твої діти і внуки зароблятимуть з туристів, які милуватимуться на це диво, не надто гріє душу. Бо всі хочуть жити зараз.

Зараз отримувати пристойну зарплату, мати чотири стіни і на цих стінах, хочуть до когось притулятися уночі, вчити дітей першим словам, зустрічати схід сонця на березі моря і ще до біса чого хочеться....

Проте, друзі, вас також до біса на цій маленькій кульці під номером 3, рахуючи від Сонця.

Якщо в Африці зникнуть слони (а все до того йдеться) - це буде катастрофа.

Якщо за цей рік в Україні донищать решту зубрів - це буде сумно (але на щастя вони лишаться в братніх Польщі та Білорусі).

Але від непомітного зникнення одного, двох, трьох мільйонів українців гірше не стане нікому! Так це сумно і навіть неприємно усвідомлювати, але це факт.

Ми - геополітичні і етнокультурні мастодонти.

Істоти, які жують своє сіно і методично затоптують усіх своїх ватажків. Все, що українці зробили корисного і гарного - було зроблено або поза межами України, або з-під автомата.

В мене давно закрадається підозра, що ми предмет вивчення не зоології, а ботаніки. Про це навіть у піснях співається.

Ми - дерева...

Ідеальна доля української жінки - бути зґвалтованою, викраденої до чорта на роги і як вінець екзистенції утопитися чи ще якось перфектно позбавити себе життя, щоб реінкармуватися вербою чи калиною.

Чоловікам було простіше. Вони як правило забивали на все і тікали. Це звалося козакуванням. Коли тікати стало нікуди, довелося підривати дупу і щось робити. Після смерті чоловік переходив у фазу дуба чи тополі і, нарешті, набував спокою на тривалий час.

Наша мрія нічого не робити, а їжу отримувати шляхом фотосинтезу.

Загалом у нас гарно виходять дві речі - руйнувати і красти. В ідеалі - коли це поєднується. Наприклад - розібрати давню фортецю, щоб збудувати четвертий чи п'ятий свинарник. Очевидно сало з проникнутих фортечним духом свиней має потужно аристократизувати салоїдів.

Робота з руйнування набагато легша, ніж творення чого-небудь. Проте коли справа доходить до ліквідації існуючого устрою, який, як багатьом зрозуміло, є нефункціональним, ба більше - стає небезпечним для суспільства, вмикається наша резервна якість - ЛІНЬ. Перефразовуючи анекдот: «Що заважає робити революцію? Лінь та ток-шоу з соціальними мережами».

Проте, ми захопилися. Отже - рецепти.

Перше. Влада має зрозуміти, що народ щось здатний зробити.

Постукування кулачком в груди для ґвалтівника аналогічне заохоченню.

Бити треба так, щоб за півгодини після втрати свідомості потвора запитала себе: «Что ето било?» А отже в контексті контрреволюції назв і сутностей, ми не маємо права вмикати Україну, як хоче того гарант.

ВИМКНИ УКРАЇНУ!

Зупини на годину автомобіль, закрий офіс чи магазин, вимкни світло, зупинися!

Продукування будь-чого наразі рівнозначно додатковим хвилинам життя для п'явок, що припали до нашої батьківщини. Не бійтесь знищити країну, вона переживала й не таку потрясіння. І нічого, йшло тільки на користь.

Життя має спинитися. Година замало, вимкни усе на день!

Ми здатні автономно прожити добу.

Ми привчені цією владою.

Чи зможе вона зрозуміти, що пік маразму пройдено і далі буде спуск - довгий чи короткий, але тільки спуск. В провалля, де зовсім некомфортно. Десятки більш харизматичних персон - від диктатора Юлія до полковника Каддафі могли б це підтвердити.

Друге. Не роби те, чого не хочеш! Якщо тобі не подобається продавати цеглу - напиши роман від якого б усі були у захваті, якщо тобі неприємно лікувати людей - іди торгуй квітами. Усі проблеми від того, що у більшості випадків ми не відчуваємо симпатії до того чим займаємося. А як може оплачуватися робота, яку не любиш? Очевидно, що з такою ж ненавистю. Не дивіться брехунів по телебаченню, не вітайтеся з падлюками, не купуйте газети, що брешуть!

Третє. Не бійтесь бути собою, бійтесь існувати в собі. Очищення України починається з кожного з нас. Мільйони осередків опору в наших душах здатні спалити найбільшого спрута, який оперезав усі клітини суспільства. Якщо ти студент - не бійся говорити те, що думаєш! Не давай хабаря - вивчись сам. Якщо ти підприємець - борися за свої права до останнього. Це нелегко. Більше того - це важко. Це небезпечно. Приклад Дениса Олейнікова (навіть якщо допустити гарний режисерський хід) дуже наочний. Але - в нормальній країні, наступного дня щонайменше кожен другий вже ходив би у футболці «Дякую жителям....».

Чому кожен з нас поодинці - чудова людина? Але в купі стає сволотою. Напевно тому, що крапля лайна з діжки меду робить діжку лайна. Люстрація починається тут. З неподатої руки, з відмови продати хліб продажному чиновнику, з розбитої пики мажора-вбивці... Якщо немає сили викинути паразита, потрібно позбавити його джерела існування. «Прийшовши на збори, де лише нечестиві - полиш їх і струси порох їхній з свого взуття!». Цей рецепт, що дано нам Спасителем - не втратив своєї актуальності.

Де бойкот Табачника, Колєсніченка і цілого ряду інших пєтрушок? Де Богрови, Освальди і Сташинські? В країні персоналізованої вертикальності і відповідальність має бути персональною. Не треба прикидатися дурником. Бюджетні гроші крали й крадуть конкретні руки, і ці ж руки ставили й ставлять підпис під угодами, що віддавали Україну задарма. Треба не лаяти дії, а відрубувати ці руки.

Нарешті четверте. Найбільший гріх сьогодні - гріх гордині. Ми всі переконані, що ми кращі за попередників. Усе, що нам відоме до цього - неактуальне і непотрібне. Чим дорослішою стає людина тим більше розуміє - все про все вже давно сказано й написано. Ми не унікальні настільки, як нам здається. Наш номер в списку мешканців планети далеко більший за десяток цифр. Першими ми зможемо стати тільки на іншій планеті.

Батьки з дитинства вчать дітей, що вони супермени та принцеси, а головне в житті - купа грошей. Очевидно, що від купи грошей відмовиться або ідіот (в якого вони вже є), або геній (як Перельман), або святий. І це головна правда дійсності в епоху кіберфеодалізму. Гроші - це апгрейд аристократизму, який не потрібно інсталювати, він портативний. Наразі кредитна картка це сучасна аналогія Чінгізової пайцзи.

Але... Гроші теж мають ціну. Здоров'я, родина, час і ще багато чого.

Тому продаючи це - принаймні не лоханіться з курсом!

Комментариев нет:

Отправить комментарий