В 90-х хлопці мріяли стати рекетирами, дівчата – валютними проститутками. Потім найавантюрніших постріляли, а найзухваліших - продали албанцям. Зараз стеля мрій - менеджер. Істота в костюмі і трендовій краватці. Певно так виглядають ангели в раю Свідків Єгови. Взимку - Мальдіви або як не пощастить Єгипет, в п'ятницю - напитися. Зранку - кава, вдень - пасьянс, вночі – прожитковий мінімум сну. Секс з колегою по офісу або рекламним агентом. Як не пощастить - з керівництвом у збоченій формі. Кому не пощастило з сірою речовиною, мріють про мєнтовський мундир. Крутіше нього прокурорський, але там уже треба мозок. Проте китайці ще не навчилися робити його дешево і якісно. Мріяти взагалі зараз вважається невдячною справою. Дозволений максимум - виграш мільйону доларів. Або придбання квартири на Печерських пагорбах. Або ще можна отримати депутатський мандат. Бажано довічно. Пиляти бюджет, зрідка давити бидло новою машиною і чесати язиком на Шустері.
Тому майже впевнений, що 90% населення незалежно від мови, області проживання і віросповідання з радістю б дали згоду зробити на десяти відсотках території України Національну політичну тюрму – з мисливськими господарствами, вертолітними майданчиками, палацами і кенгуру. І поселити там усіх-мандата-бажаючих. Знову ж довічно. І крапка. А що? Реально вийде дешевше, ніж зараз.
Утім у світі справа не краща. Обмеження світовим бюрократичним інтернаціоналом коефіцієнту глобальності мрій абсолютно логічне і прямо пов'язане з демографічним колапсом цивілізації. Природа, як може захищається гомосексуалізмом і вбивствами, катаклізмами і геноцидами, але голі мавпочки розмножуються швидше. І дати їм змогу ще й мріяти – непередбачена бізнес-планом примха. Так мрія почала вироджуватися. І в шир, і в глиб.
А найгірше, що попсуті навіть мрії дітей. Ніхто не мріє стати Робін Гудом чи Гагаріним. Попелюшкою чи Сніговою королевою. Змайструвати власними руками лук чи навчитися варити борщ. Не кажу вже про випікання пиріжків або випалювання по дереву. Ми не говоримо про диваків, які лишаються носіями сакрального знання про все це. Їх тримають на випадок ядерної війни. А раптом знову доведеться пекти пиріжки або рубати дрова. І все це руками. Який ЖАХ!!!
З іншого боку - цілі соціальні групи, а деінде й країни (такі як Сомалі, Конго чи Афганістан) просто випадають з процесу дріммейкерства. Планета не помічає ці саркоми, які жеруть постхристиянську, білу (не побоюсь цього нетолерантного слова) цивілізацію. Як і останні римляни, світ думає, що можна домовлятися з канібалами. Домовлятися звичайно можна. Проблема лише в тому, що їхньою валютою є насилля, а не долар. Посла США в Лівії не врятував ні паспорт, ні долари, ні авіаносці. Навчена тварючка починає жерти дресирувальника, а він бубнить про права тварючок. Це називається - толерантність.
Найсумніше, що мрії тварючок - зжерти усіх інших і стати найкрутішою тварючкою. Ще гірше те, що насправді тварючки праві. З'єднати під одним скіпетром газель і лева здатне тільки чисте насильство або сегрегація їх по різних клітках. Сегрегація зараз поза законом, а насильство по франшизі віддали терористам.
Коли Чінгісхана запитали, чого він добивається своїми походами, він відповів так: "Я б хотів щоб в моїй країні гарна дівчина з золотим блюдом могла пройти від одного океану до іншого, не втративши при цьому ані дівочої честі, ані блюда". Про щось подібне від Панчшеру до Вазірістану мріяли й таліби. Лише Нова Орда здатна з'єднати клімаксуючу Європу і фригідну Росію. Ні імпотентна Монголія, ні тим більше Україна на це не здатні. Очевидно, що на роль Казанови претендують Китай або Халіфат, що швидко конструюється. Яка дивна гра слів! Давньотюркське "орду" – ставка хана і латинське "ордо" – порядок. Степ і Місто. Інь і Ян. Афганські гори і хмарочоси Гуанчжоу, Гонконгу та Сінгапура. І між цим, між юртою і шато, лежить моя земля. Земля, яка зветься Україна.
І я мрію не обирати між Сходом і Заходом. Я мрію пити воду з Дніпра, не переймаючись тим, що на ранок сконаю від отруєння. Бачити стада турів в херсонських степах, і орлів, що кружляють над курганами. Я мрію… Слухати плюскіт джерела в Холодному Яру і чути українську мову в маршрутках. Я мрію співати з Хакімом і Беньяміном "Yesterday", сидячи на Храмовій горі. Шукати ліки від різних хвороб в джунглях Ітурі, не переймаючись за своє життя. Вивчати давні слова бушменів на барханах Намібу. Гуляти вуличками Бенгазі і Порт-Саїду, не ховаючи розп'яття під сорочку. Пити "кіндзмараулі" в горах Дагестану і ловити харіуса на єнисейських порогах. Мої мрії роздирають моє затіснЕ тіло і мою затіснУ Україну. Я мрію промчати на "каділлаку-ельдорадо" розкішним автобаном від Лісабона до Владисходу. Погодувати тигрів в православному монастирі разом з президентом республіки Зелений Клин. Пройти з рюкзаком від Мохенджо-Даро до Ієрихону. Співати "лиш вона" у Великому каньйоні і летіти на лижах грендландськими снігами.
Чому мене так багато? І чому так мало сили для втілення МРІЇ??? Може я зібрав чужі мрії? Може ви їх здали на зберігання і загубили ключ? Я знаю, що аби моя мрія збулася – мільйони мають втратити житло і спокій. Тисячі – своє життя. А кілька десятків – проклясти мене. Але вибору немає – ми розлітаємося до околиць Ойкумени, як Всесвіт після проходження точки сингулярності. І або орда, або орднунг. Або МРІЯ. Це, до речі, ще й найбільший у світі літак. Зроблений в Україні.
І якщо вам не до душі моя мрія - вчіть путунхуа і розклад намазів, мої любі друзі.
Олексій?
ОтветитьУдалить